Спостерігаючи за Меркель та Порошенко в Берліні, є одна річ, яка мене не перестає вже другий рік поспіль дивувати: яким чином Порошенкові досі вдається утримати довіру та прихильне ставлення до себе з боку Меркель? І Мінськ не завжди так виконує Україна, як того хотіли від початку німці, і реформи не йдуть у тому темпі, як очікували в Берліні, а Порошенка так само вітають і приймають?

Загалом, як свідчить досвід взаємодії Меркель з іншими закордонними лідерами, останніх переважно відправляли в дипломатичний бан, тому що вони не дотримувалися свого слова або відверто наважувалися брехати німецькій канцлерці. А в Порошенка якраз було чимало шансів порушити слово, враховуючи певну сакралізацію виконання Мінських домовленостей, яка на певному етапі спостерігалась у німецькій столиці. Як він вирулив – для мене особисто досі залишається загадкою.

Але перейдемо з міжнародного персонального до міжнародного переговорного. Сьогодні як ніколи важливо зберегти Меркель у переговорному форматі щодо Донбасу, оскільки можемо сто раз дискутувати про те, чи є нашим союзником Німеччина, але те, що її канцлерка є такою союзницею – це вже, мабуть, очевидно навіть для тих, хто ще влітку 2014 року не боявся публічно називати її не інакше, як Фрау Ріббентроп. Лише на кілька секунд вдумайтесь у це: хто б іще чотири чи п’ять років тому міг подумати, що з усіх західних політиків Меркель виявиться ледве не останньою надією України достойно вистояти у війні з Росією?

Меркель настільки багато інвестувала свого часу, енергії та репутації в Україну, що українське досьє свідомо чи несвідомо, бажано чи небажано для неї стає частиною її зовнішньополітичної спадщини як канцлерки Німеччини. Тепер Меркель треба продемонструвати і навіть довести німецькій аудиторії, що її політична інвестиція в Україну була виправданою. Й у результаті конкретних історій успіху в реформуванні, й у результаті конструктивної, а не деструктивної та підривної позиції України щодо виконання Мінська.

Наскільки відомо з достовірних джерел, для Меркель було дуже важливо, щоб Порошенко в Берліні чітко проартикулював, що Україна виступає за збереження Нормандського формату. Очевидно, йдеться не лише про факт збереження формату як такого, але й збереження рішень, раніше досягнутих у цьому форматі.

І тут починається найцікавіше: яким чином збереження Нормандського формату як основи для розв”язання конфлікту навколо України погоджується з переконаністю нової адміністрації США, що найкращі оборудки досягаються на двосторонній, а не багатосторонній основі? Бо, мовляв, лише на двосторонній основі можна найкраще захистити чи відстояти свої інтереси.

Читайте також: Загострення на фронті: Росія не виконує ключовий пункт мінських угод
І наскільки чітко Мінськ та Норманді Трамп і Ко записали в спадщину Обами? Якщо це так, то обидва формати приречені. Хоча деякі поважні і добре поінформовані люди припускають, що для Трампа головне з Росією хороша оборудка (good deal), і неважливо, в якому форматі.

В України досвід якраз інший: домовлятися про щось Україні з Росією наодинці – програшна для України справа. Розмовляти з Росією про Україну без України – апріорі марна справа. Адже будь-яку оборудку щодо України без України Україна просто не поважатиме й, відповідно, не виконуватиме. Запитайте в Нуланд, вона вже тестувала із Сурковим ґрунт із цього приводу.

Альона Гетьманчук